Track 1 00:00/ 00:00
СПИСОК
  • Zoltan Almashi Prelude
ЗАПИСАТИСЬ!
ВСІ НОВИНИ

Антоній Баришевський про реліз фортепіанних творів Святослава Луньова та Олексія Ретинського на лейблі “Golka Records”

// Вересень 9, 2021

З одного боку це — музика прямої дії. Вона не потребує додаткових знань про себе, натомість впливає на слухача безпосередньо. Водночас кожна п’єса є цілісним, довершеним і замкнутим в собі мікросвітом. Інколи в цих творах можна відчитати певні алюзії, але тут це не головне. Сучасному композитору досить складно мислити поза контекстами чи бути поза якимись впливами, але важливіше — сенс, який ця музика несе в самій собі.

Наприклад, «Ручна німфа» Луньова. Уважний слухач може почути в цій музиці ритмічну основу, взяту із твору Равеля «Човен в океані». Але «Німфа» насичена зовсім іншою звуковисотністю, іншим відчуттям, подекуди меланхолійним, подекуди вразливим, навіть інтимним. Це метод, який я не зустрічав у творчості інших композиторів, а Луньов його часто використовує.
Або, наприклад, «Ligeti in Memoriam». Ліґеті — композитор, якому присвячений твір, відповідно цей етюд починається як «гра на чужому полі» специфічних ліґетівських ладових модуляцій та поліфонічних технік, але в коді виходить за межі й цих технік, і самого Ліґеті. Насамперед це є музика, яку можна просто слухати та відчувати насолоду — вона не буде незрозумілою без жодного уявлення про великого угорського композитора.

Те саме можна зауважити про «..І стезя розширялась» Ретинського. Автор колись зізнався, що початок цієї сонати — це насправді найперша написана ним музика. Але слухаючи обережне розгортання цієї простої та прекрасної теми, немає і тіні думок про дитинно-незріле джерело цього матеріалу. Особливо зважаючи, наскільки природніми є подальші «шляхи проростання» цієї музики.

Про жанр етюду

Жанр етюду в цих п’єсах розкривається дуже по-різному, зокрема завдяки роботі Луньова з чужими стилями, з різною музичною лексикою. Матеріал кожного етюду розвивається за своєю особливою логікою. Є етюди, які використовують моторику «perpetuum mobile», є лірико-поетичні, є навпаки — трансцендентного направлення, що вимагають екстремальної напруги та віртуозності піаніста. Також деякі твори досить прості, але в них є свої задачі, які треба вирішити. Наприклад, «Vertigo» — головокружіння. В ньому піаніст має досягти максимальної плавності та туманності при великій щільності фактури. Метою було створити враження, що це не ти граєш, а вітер крутить тобі голову.

Або, до прикладу, «Difficult Week». Етюд досить легкий, але в ньому теж була складність досягти художнього образу за допомогою відсутності виразності, певної відстороненості. Пошук звукового образу для бажаного результату зайняв час. Музика Луньова дуже часто є невловимою.

Про баланс між пошуком зв’язків та творенням нових асоціацій

Залежить від того, яка це музика. На мою думку, коли ми говоримо про експерименти середини XX століття — алгоритмічну музику, серійну, в якій кожна нота виміряна математично, чи ту, яка створена алеаторним способом, то дуже помічним є усвідомлення того, як ця музика складена, з яких молекул і за якими принципами. Якщо це навіть не дасть естетичного розуміння — буде інтелектуальне (хоча, як на мене, музика авангарду аж ніяк не позбавлена категорій вишуканої рафінованої краси).

Коли ж ми говоримо про музику постмодерної естетики, нам дуже важливий контекст, вміння відчитати цитату, зрозуміти зв’язок чи призвичаїтись до нової семантики звиклих речей, як-от у Сильвестрова, починаючи з 70-их років. Сучасний стан речей іноді характеризують як час метамодерну — митець може бути іронічним, а може і дозволити собі бути знову щирим, а може це зробити навіть одномоментно.

Про першовиконання і присвяту творів Луньова

Присвята — це вияв певної вдячності виконавцю, який береться виконувати і пропагувати творчість композитора. Не треба тішити себе ілюзіями, що ти є якоюсь видатною постаттю завдяки цим присвятам.

Про українську музику у світовому контексті

Українська музика — різна. Є просвітлені пошуки Валентина Сильвестрова і широке коло митців, які пишуть під його впливом. Є коло ортодоксальних авангардистів, які тримаються старої атональної школи. Окрім того, твориться спільнота сучасних митців, які пишуть кіномузику, кросжанрову, експериментальну… Є феномен NOVA OPERA, музика перформативно-концептуального характеру.

Дуже часто так відбувається, що твори композиторів, які живуть за кордоном, виконуються більше там, ніж в Україні. Великою мірою зараз популярність композитора — справа рук самого композитора, на жаль. Але, скажімо, Луньов — не з тих людей, хто буде себе просувати та продавати, а музика Ретинського досить рідко виконується в Україні. Тому в даному випадку — це наша відповідальність, виконавців і менеджерів таких проєктів. Мусимо давати можливість цій музиці жити, ділитись  нею з іншими.

Про Луньова та Ретинського

Особливість Луньова не просто в тому, що він користується різними стилями як засобами виразності. Він може бути будь-яким: мінімалістичним, додекафонним чи писати, наприклад, кіномузику. Будь-що: вірш, картина, музичний чи кінотвір може стати імпульсом для написання твору. Але найголовніше в Луньові — це уникання інертності, пошук неправильності, тонкості, небанальності та напруги.

В Ретинського свій стиль. В нього особлива мова, яка поєднує в собі вслухання у відзвук, у тишу і досягання якихось критичних станів, потужних, надзвичайно глибоких речей. Як і у цій сонаті, що представлена в альбомі. В його ранній творчості ще відчуваються впливи Сильвестрова, Шнітке чи Пярта, але водночас у цій музиці є дуже багато співзвуч, яких не зустрінеш ні в кого. Цей злам і знаходження  оригінальних фактур мені дуже цікаві.

Рекомендації для слухання та про улюблених композиторів

Якщо говорити про українських митців, то це, наприклад, Максим Шалигін, який живе в Нідерландах, але якого, на щастя, виконують в Україні. Щасливий також бути сучасником Валентина Сильвестрова і Віталія Годзяцького — композиторів київської школи авангарду, яка мені дуже цікава. До них також відноситься і Володимир Загорцев. Якщо говорити про електронну та електроакустичну музику, то, звичайно, є потужна композиторка Алла Загайкевич. Дуже послідовна авторка, одна із «стовпів» цього жанру і справжній пророк своєї справи.

Щодо минулого, то я захоплююся творчістю Бориса Лятошинського. Наразі досліджую його ранній модерний період творчості 10-их-20-их років, порівнюючи та доповнюючи творами 40-их. Його музика вся просякнута великою експресивністю і силою.

Якщо в загальному, то одна із найцікавіших для мене епох — це початок XX століття, композитори-імпресіоністи, російський та український модерн… Лятошинський, Стравінський, Прокоф’єв, Скрябін, Равель, Дебюссі, Барток… Останнім часом граю Гіндеміта — теж дуже своєрідний композитор. 

І музика Романтизму, звичайно — Брамс, Шуман, Шопен, Малер. Вона завжди з нами.

Спілкувалась Ксенія Бундзяк

 Фото: Антон Олійник

ВСІ НОВИНИ
uk
en_US uk